Знайшов у мережі (див. "Ніщо і Дещо"):

НІЩО І ДЕЩО. Єдність протилежностей .. 🙂

НІЩО не існує, але все - ЩОСЬ з нього походить .

НІЩО не має меж, але ЩОСЬ його обмежує ..

НІЩО не має форми, але ЩОСЬ її формує.

НІЩО не має сенсу, але ЩОСЬ його шукає.

НІЩО не має життя, але ДЕХТО його проживає .

НІЩО - це безкінечна причина чогось

А Чогось - це безкінечний наслідок нічого.

Звідки ми взяли, що щось походить з нічого, або з Ніщо?

Мені кажуть: "А чому щось не може походити з нічого? Адже походження це вже погляд з буття, і до буття причини немає. Причину видно в бутті, і причина в тому, що така можливість виникнення є з точку зору буття, а для ніщо, якого немає, така причина не потрібна".

Але я не питаю, чи здатні ми робити припущення? Моє питання про те, чому ми впевнені (звідки ми взяли), що саме це наше припущення є вірним?

Адже у своєму припущенні ми так і не виходим за межі парадигми "одне походить з іншого". І що таке "одне" та "друге" залишається питанням дискусійним. Тож, з іншого щось таки є, яке не відрізнити від "нічого немає".

На мій погляд, проблема полягає у синонімізації (підміні) понять:

1) "буття" = А, "це буття";

2) "не-буття" = ¬А, "не це буття", "інше буття", "решта буття".

За цією ж схемою синонімії (підміни) понять будується й інша проблемна пара:

1) "визначене", "кінечне" = "це буття";

2) "невизначене", "нескінченне" = "не це буття", "інше буття", "решта буття".

Обидві підміни понять мають далекоглядні наслідки, зокрема призводять до виправдання вчинення насилля, а саме - заперечення і зведення в ніщо (у співставленні з нескінченністю) волі Іншого. З точки зору управління людьми і живими істотами, це досить ефективна технологія у короткостроковій перспективі. Тому вона й така популярна.. 🙂

І от, якщо Ніщо - це абсолютно "щось інше" до будь-чого, що існує для нас, то чи можна сказати, про це інше як Ніщо у сенсі, що його нема? Чи може у сенсі, що воно є, але для Іншого?

Отакої! Здається я тільки що відповів на власне ж питання про те, чим є буття у свідомості Іншого стосовно буття у свідомості (мого) Я?

Відповідь: Нічим.. 🙂

Бо воно для мене принципово інше, навіть у природі його існування.

Мені заперечують: "Але є нюанс, якщо дійсно нічого немає, то що заважає буттю? Тобто виникає невідворотність буття. А як це реалізується то вже питання друге".

Можливо, проблема вказаної суперечності (нюанса) полягає у тому, що ми розглядаємо буття як субстанцію - щось самодостатнє, необхідне і невідворотнє. А через "інше буття" розглядаємо також і не-буття як субстанцію - щось самодостатнє, необхідне і невідворотнє.

Їх субстанційність протирічить одна одній.

Проте, це протиріччя можна вирішити, якщо визнати, що буття, як і не-буття, є не субстанцією, а мінливою властивістю чогось іншого, субстанціонального. Оскільки ми знаємо з власного досвіду про факт так званого становлення і зникнення речей як "цього" або "іншого" буття.

На мій погляд, таким кандидатом на субстанцію, як основу буття (тобто існування як властивість) і джерело становлення і зникнення буття (тобто зміни властивості), є суб'єкт дії, результатом якої є існування чогось (того або іншого).

Ну, якось так.. 😉

(Див. пост у Facebook)