– Дозвольте спитати, в якого Бога ви вірите? – запитав старий, м'яко дивлячись йому у вічі.

Подорожній подивився на хлопчика, що зупинився перед ними, і старого, що стояв за ним. Посох – тілесна зброя в руці старого і книга з хрестом – зброя духовна у руках дитини. Обидві розподілені між минулим і майбутнім. Він посміхнувся, розуміючи, що скаже цим двом і які питання повстануть за цим.

– В єдиного, втіленого, – промовив він, – котрим створений і керований всесвіт, який я знаю.

Погляд старого пожвавився настільки чіткій відповіді, і хлопчик, що стояв з ним поруч, посміхнувся, наповнюючись передчуттям цікавого діалогу.

Чітка відповідь. Погляд старого ожив. Хлопчика, що стояв поруч, розірвала посмішка та засіяла передчуттям цікавого діалогу.

– Ми теж віримо в єдиного і втіленого Бога, – сказав старий.

– Раз так, то ви, мабудь, християни. Чи я вгадав?

– Так і є, – з гідністю відповів старий.

– Щож, тоді не вважайте за тягар, прочитайте заради вашого нового друга, – подорожній поклав долонь собі на груди, – молитву «Отче наш». Щоб я, ненароком, не ввів вас у спокусу.

Страх і цікавість разом спалахнули в душі старого християнина. Його погляд загострився, розслаблена досі долонь м'яко підібралась на рукояті посоху в кулак. Старий за звичкою вчепився у тілесне, аби дати відсіч. Але кому?

Оцінка ситуації. Пауза в кілька секунд, і подорожній, посміхаючись, показує рукою в бік, куди йшов.

– І дозвольте мені заради любові до вас і Бога, якого знаю, йти далі, аби визволити вас від лукавого.

Старий зніяковіло кивнув і, вже відчужено дивлячись в спину крокуючого подорожнього, почав читати:

– Отче наш, що єси на небесах!..

Подорожній знову посміхнувся, чуючи замішання у словах, що віддалялись.

– ...І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

Хлопчик здивовано подивився на старого, але не зустрівши відповіді на важливе питання, повернувся до споглядання крокуючого в далечінь імператора.