– Ви вірите в Бога? – запитав старий, м'яко дивлячись йому у вічі.

Подорожній посміхнувся, розуміючи, які йтимуть за цим питання і що він скаже у відповідь.

– Вірю.

– У якого саме Бога ви вірите?

– В одного єдиного, яким створено і керується весь всесвіт, що я знаю.

Погляд старого пожвавився, і хлопчик, що стояв з ним поруч, посміхнувся, просяявши передчуттям подальшого діалогу.

– Ми теж віримо в єдиного Бога, – сказав старий.

– Якщо так, то ви, думаю, християни? Я вгадав?

– Так і є, – з гідністю відповів старий, таємно намагаючись попередити думку співрозмовника.

– Тоді не вважайте за тягар, прочитайте заради вашого нового друга, – подорожній поклав долонь собі на груди, – молитву «Отче наш». Щоб я, ненароком, не ввів вас у спокусу ...

Страх і цікавість спалахнули одночасно в душі старого християнина. Його погляд загострився, розслаблена досі долонь м'яко підібралась на рукояті посоху в кулак. Він приготувався дати відсіч. Але кому?

Оцінка ситуації. Пауза в кілька секунд, і подорожній, посміхаючись, показує рукою в бік, куди йшов.

– І дозвольте мені заради любові до вас і Бога, якого знаю, йти далі, аби позбавити вас від лукавого.

Старий зніяковіло кивнув і, вже відчужено дивлячись в спину крокуючого подорожнього, почав читати:

– Отче наш, що єси на Небесах!..

Подорожній знову посміхнувся, чуючи замішання у словах, що віддалялись.

– ...І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого...

Хлопчик здивовано подивився на старого, але не зустрівши відповіді на дуже важливе питання, повернувся до споглядання, що крокуючого в далечінь імператора.