З огляду на вищезазначене, ми спробуємо дослідити означену нами проблему. Метою нашого дослідження буде пошук такої онтологічної концепції, яка б відповідала особистому досвіду людини її щоденного буття. Об'єктом нашого дослідження буде відповідність концепції буття в сучасній філософії особистому досвіду щоденного буття людини. При цьому ми акцентуватимемо нашу увагу на відповідності саме переліку елементів, а не структури і послідовності їх становлення у досліджуваній нами концепції буття.

Приступаючи безпосередньо до нашого дослідження, спочатку звернемося до особистого повсякденного досвіду буття людини, провівши спостереження своїх щоденних внутрішніх переживань. Узагальнення результатів проведеного нами спостереження дозволяють говорити про наступні факти досвіду людського буття.

1. Людина сприймає оточуючий і внутрішній її світ особисто, – виключно у своїх відчуттях і лише своїми органами чуття. При цьому йдеться не тільки про відчуття як такі, але також про емоційні переживання, чуття і мислення, що сприймаються людиною також через відчуття. Тому, кажучи про сприйняття світу людиною особисто, ми маємо на увазі, що, щоб людина не сприймала, це сприймає ця людина. І у який би спосіб не відбувався у неї процес сприйняття – шляхом якогось переживання або розумового аналізу пережитого – переживає і аналізує ця людина.

2. Людина впливає виключно на оточуючий і внутрішній її світ, що сприймається нею у відчуттях. Проводячи будь-яку дію, людина знає про неї, через її сприйняття, а про свій вплив – через сприйняття наслідків проведеної дії. І те й інше людина сприймає, і ці сприйняття відносяться до світу людини. Більш того, саме сприйняття дії вже є наслідком цієї дії. А питання про сприйняття сприйняття у відчуттях ми вже обговорили вище. Тому там, де є вплив, також є сприйняття і світ.

3. Сприйманий людиною світ, не дивлячись на його суперечність і порушення в ньому причинно-наслідкових зв'язків, нікуди не зникає, а перебуває в свідомості людини постійно впродовж всього його життя. Це стосується також випадків психічних розладів, зміненої та переривчастої свідомості. Змінена або порушена свідомість – світ, що сприймається людиною у формі викривленого сприйняття, сновидіння, галюцинації або фантазії – для людини, що їх переживає, залишається її свідомістю, її світом, до якого б розшарування це їх не призводило. Втрата свідомості, що протікає у формі глибокого сну, непритомності, коматозного стану або клінічної смерті, якщо її не заступає зміна свідомості, людиною ніяк не сприймається і на безперервності сприйняття нею світу ніяк не відбивається.

4. У всіх змінах сприйманого людиною світу єдиною незмінною стороною відносин «людина – світ» є сприймаюча цей світ людина. І дійсно, які б зміни не відбувалися в сприйманому людиною світові і в сприйнятті світу людиною, як би не змінювалась і не переривалась її свідомість, сприйняття нею світу залишається безперервним, хоч і буває не завжди повним і несуперечливим.

5. Деякі зміни сприйманого людиною світу відбуваються не з її волі, а іноді і всупереч їй. Такі зміни прийнято називати об'єктивними.

Примітним виявляється той факт, що світ сприймається людиною через відчуття і тому даний людині виключно в них. З чого ми робимо висновок, що світ для людини існує лише в межах її відчуттів, що належать тільки їй – сприймаючій світ людині.

Виходячи з наведених нами фактів, ми робимо висновок, що світ, в якому живе людина, невід'ємний від цієї людини і принципово неможливий без неї. З чого виходить, оскільки світ, що належить людині, не передаваний кому б то не було ані в цілому, ані фрагментарно, що всяка людина має право вважати особисто нею сприйманий світ своїм світом і нічиїм більше, – створеним з її участю, що належить їй.

Проте, враховуючи п'ятий з наведених нами фактів, ми робимо висновок, що у світі, який людина має право вважати таким, що належить тільки їй, існує ще чиясь, тобто чужа, воля. Останнє дає підставу нам стверджувати, що поза межами сприйманого людиною світу існує щось, що викликає вказані об'єктивні зміни. Інакше, це джерело змін в світі було б не тільки сприйманим, але і керованим людиною, тобто позбавленим атрибуту об'єктивності. У аналогічній ситуації знаходиться і сама сприймаюча та впливаюча на свій світ людина. Як суб'єкт, вона також знаходиться поза межами світу, що зазнає її впливу і сприймається нею, як об'єкт. Рівно як і світ знаходиться поза людиною.

Підводячи попередній підсумок проведеного нами дослідження, ми можемо згрупувати наші висновки і означити наступне.

1. Сприймане і встановлюване людиною буття, її духовний і матеріальний світ, належить тільки цій людині.

2. Людина сприймає і встановлює буття, що їй належить, поза цим буттям.

3. Поза буттям, що сприймається і встановлюється людиною, існує ще щось, що впливає на це буття.

Останнє, згідно з загальноприйнятим визначенням джерела активності, направленої на об'єкт (у нашому випадку буття) [1, с. 1051], ми можемо визнати суб'єктом, власне, як і саму людину. Таким чином, ми можемо сформулювати концепцію особистого буття людини як систему з трьох елементів: «людина – світ – щось» або «суб'єкт – буття – інший суб'єкт». При цьому, якщо людина, виступає відносно свого буття єдиним цілим і незамінним суб'єктом, то інший суб'єкт може виступати відносно того ж буття як в однині, так і в множині.

Дослідивши концепції буття, відомі історії філософії, ми виявили, що у світовій філософії аж до теперішнього часу буття визначається в сенсі об'єктивної реальності [2, с. 257; 3, с. 387-388], яка протиставляється суб'єктові пізнавально-предметної діяльності у діалектичній єдності: «людина – буття» [1, с. 140], «Я – не-Я» [1, с. 704], «Я – Ти» [1, с. 317], «Я – Інший» [1, с. 335], «свідомість – матерія» [3, с. 416, 421]. З чого ми робимо висновок, що відомі філософії концепції буття містять в собі лише два узагальнених діалектично пов'язаних і протиставлених один одному елементи. Третій елемент – «інший суб'єкт» – в них об'єднувався з самим буттям – матеріальною або духовною об'єктивною реальністю, – представлений у вигляді бога в природі, саморушної матерії, або усвідомлюючого себе Духа (Ідеї, Бога) – творця людини як індивіда.

Оскільки, винайдений нами «інший суб'єкт» – третій елемент концепції особистого буття людини – не знайшов свого відображення у сучасному філософському уявленні про буття, ми пропонуємо власну концепцію буття, згідно з якою: буття – це межа самовизначення не менше ніж двох субстанціональних рівних самостійних суб'єктів, спільно встановлена їх волею. Більш детально пропоновану нами модель можна виразити в наступних положеннях.

1. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби субстанціонально є тільки суб'єкти. Суб'єкт як такий, тобто безвідносно до будь-чого, у тому числі й об'єкта, є платонівське єдине, який перестає бути суб'єктом, та втрачає всі свої атрибути. Звідси наше припущення про його безвідносну безмежність, позаположеність і позачасовість [4, с. 105]. Безвідносність суб'єкта не виключає наявності й інших безвідносних суб'єктів. І саме наявність як мінімум ще одного самостійного безвідносного суб'єкта міняє ситуацію в корені.

2. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби єдиним атрибутом суб'єкта є спонтанне безперервне подолання суб'єктної безмежності. У формулюванні «подолання безмежності» є суперечність, оскільки у всякому подоланні вже закладено те, що долається, якась межа, що виключає собою всяку безмежність. Тому ми визначаємо вказане подолання не як вихід з безмежності, а як притягання визначеності, в якому ще немає того, що притягується. Це прагнення до визначеності в сенсі виходу з безмежності ми визначимо як волю суб'єкта, а в сенсі притягання визначеності – як любов суб'єкта. Через волю і любов суб'єкт визначає себе як джерело активності.

3. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби воля суб'єкта відповідає суб'єкту в його єдиності і притягуваній до нього визначеності. Цю єдину визначеність ми визначимо як локальність волі суб'єкта.

4. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби волі суб'єктів взаємопритягуются, стикаються і обмежують одна одну, перериваючи їх спонтанне подолання суб'єктної безмежності. Це взаємообмежуюче зіткнення воль ми визначимо як узгодження волі суб'єктів. В узгодженні волі закладена ситуація закінчення прояву волі, але продовження прояву любові суб'єкта відносно досягнутої мети.

5. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби зіткненням волі суб'єкти утворюють свою узгоджену локальну межу. Цю локальну межу волі суб'єкта ми визначимо як термін – квант спільного буття, що утворюється суб'єктами, в якому реалізується їх воля і любов і яке складає їх екзистенціальний сенс взаємовизначення – подолання самих себе і тяжіння до інших суб'єктів.

6. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби суб'єкти міняють зіткнення волі, утворюючи нові і припиняючи існування утворених термінів. Припинення подолання безмежності суб'єкта щодо одних суб'єктів передбачає її продовження щодо інших суб'єктів. Це утворення нового терміну ми визначимо як встановлення терміну, або буття. А припинення існування встановленого терміну – відмовою від терміну, або буття.

7. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби обмежена своєю локальністю воля підтримує світ суб'єкта, поперемінно заново встановлюючи кожен термін світу суб'єкта. Це повторне утворення терміна ми визначимо як підтвердження встановленого терміну, або буття.

8. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби безліч суб'єктів утворює множину локально різних термінів. Сукупність термінів, що утворюються волею одного суб'єкта, ми визначимо як світ даного суб'єкта. А сукупність безпосередньо пов'язаних один з одним світів безлічі суб'єктів – об'єктивною реальністю даного суб'єкта.

9. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби встановлюючи і підтверджуючи терміни, суб'єкт утворює порядок цього встановлення і підтвердження. Встановлюючи терміни в певному порядку, суб'єкт утворює між ними порядкові і далі структурні відносини. Це утворення відносин між термінами ми визначимо як свідомість суб'єкта, а вже утворенні відносини між термінами – підсвідомістю суб'єкта.

10. Об'єкти світу людини співвідносяться і змінюються так, ніби встановлені суб'єктом терміни обумовлюють порядок їх підтвердження, припинення існування і встановлення нових термінів як елементів системи. Система, сформована як наслідок встановлення і припинення існування термінів, що її становлять, передбачає наявність терміну, що обумовлює цю систему, порядок її становлення і зміни. Цю зворотну обумовленість ми визначимо як закон реалізації суб'єктних прагнень і розвитку його світу.

Наведені положення дозволяють також вивести поняття простору як системи термінів суб'єкта, поняття часу як зміни в системі порядку утворення термінів і поняття взаємодії як зміни структурних відносин між термінами в системі. Буття людини, таким чином, виступає динамічною системою узгоджених і спільно встановлених з іншими суб'єктами меж їх взаємного впливу. Світ людини втрачає підстави здійснення в ньому насильства – світу над людиною і людини над світом і собою, – набуваючи емоційно-позитивного конструктивно-ділового характеру. Як наслідок, узгодженість відносин «суб'єкт – буття – інший суб'єкт» дає нам можливість сформувати засади нової ненасильницької фізики, біології, етики, права, економіки та політики.

Вирішуючи основне питання філософії, запропонована нами модель людського буття прибирає будь-яку відмінність між духовним і матеріальним, визначаючи їх не як те, що протистоять одне одному, як це роблять представники традиційної філософії – матеріалізму, ідеалізму і дуалізму, – а як одне ціле – квант буття, що визначається духовним або матеріальним залежно від його місця в світі людини. У зв'язку з цим втрачає всякий сенс питання про первинність у відношенні одне до одного духовного або матеріального. Запропонована нами онтологічна модель визначає буття людини – його систему термінів, світ – духовним і матеріальним одночасно, як нероздільну єдність встановленого самою людиною суб'єктивного і встановленого іншими суб'єктами об'єктивного.

З вищенаведених положень також видно, що світ людини був створений самою людиною спільно з іншими рівними їй, хоч і по-різному представленими в її світі, суверенними суб'єктами. І цей світ в різних варіаціях існував завжди, породжуваний субстанціонально існуючою людиною.

Згідно з пропонованою нами моделлю, світ людини, через сам факт, що він створений людиною спільно з іншими суб'єктами, є не тільки пізнаваним, але і спільно керованим цією людиною, що складає в своїх уявленнях і поняттях вичерпні і несуперечливі істинні уявлення про створювану нею дійсність та формує світ і встановлює закони всесвіту на свій розсуд, визначаючи їх згідно з цілями, що людиною досягаються. Як наслідок, людина отримує дійсну свободу – не тільки обрати шлях самореалізації, у так званому прагненні щастя, але самореалізуватися у формованому нею світі.

Запропонована нами онтологічна модель також дозволяє вирішити релігійне питання людського буття, оскільки допускає наявність суб'єкта – монотеїстичного Бога, опосередковано об'єднуючого безліч локальних об'єктивних реальностей, з власними законами світобудови, в один світ – Всесвіт. При такому визначенні Бога всі суб'єкти, що встановлюють з ним будь-яке сумісне буття, є співтворцями буття Бога – свого світу, своєї локальної об'єктивної реальності. Крім того, кожен суб'єкт, не тільки людина, може стати богом власного Всесвіту або спів-Богом вже існуючого Всесвіту. І хоча запропонована модель буття позбавляє Бога його абсолютності і нескінченності, натомість вона робить його ближчим до людини і кожної живої істоти – пізнаваним і досяжним ними.

Таким чином, запропонована нами модель буття, на наш погляд, вирішує широкий спектр проблем людської пізнавально-практичної діяльності.

1. История философии: Энциклопедия / [Составит. и гл. научн. ред. А.А.Грицанов]. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2002. – 1376 с. – (Мир энциклопедий).

2. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігія. Навч. посіб. Вид. друге, перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 624 с.

3. Філософія: підручник / за ред. О.П.Сидоренка. – К.: Знання, 2008. – 891 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

4. Платон и его эпоха. Под ред. Ф.Х. Кессиди. – М.: Наука, 1979.