Що таке людина? Як вона визначається у постсоліпсизмі?

Постсоліпсизм дає людині наступне визначення..

Людина – це спосіб буття суб'єкту, що творить власне буття спільно з іншими суб'єктами.

За тією ж формулою можна дати визначення будь-якої істоти..

Звідси постають ще два питання.

По-перше, а чим, власне, цей «людський» спосіб буття суб'єкту відрізняється від інших способів буття?

І, по-друге, чому саме суб'єкт, а не індивід, істота чи ще щось, якесь інше поняття?

Відповідь на перше питання дає антропологія. Філософи добре постарались, аби узагальнити відмінності людського буття від будь-якого іншого. Що найменше одна з них заслуговує на нашу увагу, а саме – у людини, як для представника тваринного світу, надто висока фізична, психічна та інтелектуальна адаптивність, як до навколишнього фізичного і соціального, так і до внутрішнього психічного і понятійного його середовища.

Відповідь на друге питання дає онтологія. Суб'єкт за визначенням є джерелом активності. Що не має активності, те мертве, а значить, за визначенням, те, що не є суб'єктом, не може бути і людиною..

З іншого боку, застосування поняття суб'єкта розкриває зміст спірних територій у філософії людини.

Так, якщо суб'єкт може обирати спосіб буття, то він є поза буть-яким буттям, і значить не є залежним від форми, простору і часу, не є смертним. Бо він сам творить своє життя..

Ще цікавішою стає ситуація, якщо в постсоліпсичному визначенні поняття людини слово «суб'єкт» замінити на «дух».

Як наслідок, ми одразу поєднуємо декілька онтологічних концептів філософії та релігії, які, зазвичай, не тільки розділяються, але й протиставляються одне одному. Йдеться про концепти: смерті і безсмертя, воскресіння, божественної природи та її відношення до природи людської, сцілення, чуда тощо..