У літературі з філософії і психології злочину, в якій висвітлена мотиваційна основа злочину, нами розглянуті та вивчені лінійні релігійні, метафізичні й антропогенні каузо-моделі моделі злочинів, нелінійна синергетична модель детерміації злочинів [2, с.460-525], а також типологія мотивів злочинної поведінки [1, с.18-28; 5, с.41-69, 144-175].

Аналіз розглянутих типів мотивів і каузо-моделей злочину показує, що усі вони містять наступні загальні для них елементи системи поведінки злочинця:

1) суб'єкт впливу – те, що є джерелом всякого впливу;

2) мотив впливу – протиріччя в онтологічних уявленнях суб'єкта про світ, фундаментальне порушення цілісності картини світу суб'єкта;

3) об'єкт впливу – те, на що спрямовано вплив суб'єкта, чим він управляє;

4) мета впливу – кінцевий об'єкт впливу як предмет домагань суб'єкта.

При цьому процес досягнення мети суб'єктом набуває злочинного характеру тоді і тільки тоді, коли відносно вибраної мети цей суб'єкт в односторонньому порядку виключає вплив іншого суб'єкта, а саме – розглядає його як односторонньо керований об'єкт впливу.

Виявлені елементи, загальні для досліджених типів мотивів і каузо-моделей злочину, обумовлюють доцільність об'єднання їх в єдину мотиваційну модель злочину і розробки єдиного підходу до профілактики злочинів шляхом нейтралізації їх мотиваційної складової.

Сформована єдина мотиваційна модель злочину, на наш погляд, припускає наявність семи взаємопов'язаних елементів, а саме: (1) злочинця, що мотивується (2) суперечністю його онтологічних уявлень про світ і про себе до (3) усунення цього протиріччя за допомогою (4) управління предметом домагань, і (5) жертви, яку злочинець в односторонньому порядку (6) позбавляє статусу протидіючого йому суб'єкта і одночасно (7) наділяє статусом підлеглого йому об'єкту впливу.

Зіставлення вказаної мотиваційної моделі злочину з відомими філософії та релігії онтологічними уявленнями людини, виявляє, що ця модель відповідає солипсичній онтологічній конструкції, згідно з якою світ цілком належить людині, як суб'єктові, і неподільно підлеглий його волі.

Подальше дослідження мотиваційної моделі злочину, а саме онтологічних підстав насильства, результати якого вже представлені автором доповіді в окремій публікації [3, с. 10-16], показує, що ця модель необхідно включає в себе групу складових фундаментальних уявлень людини про світ і про себе, що генерують насильство. Зокрема, спостерігається розгортання категоріального ряду за солипсичним сценарієм: 1) нескінченне, 2) об'єктивне, 3) абсолютне, 4) заперечення, 5) протиставлення. Послідовне розгортання цих категорій у світогляді людини і його пізнавально-практичній діяльності відповідає етапам розгортання мотиву скоєння злочину.

Як показує практика [1, с.24-25, 27; 5, с.43, 47, 49], спочатку злочинець приймає ідею безмежності і застосовує її до свого «Я», наприклад, своєї волі, знання, почуття, дії і тощо. Безмежність «Я», у свою чергу, обумовлює неможливість його контролю і впливу на нього з боку іншого суб'єкта, в силу відносної нікчемності останнього, як конкретного і кінцевого, в зіставленні з абстрактним нескінченним. Формований, таким чином, об'єктивний і абсолютний характер безмежного «Я» обумовлює заперечення волі і впливу іншого суб'єкта, остаточно закріплюючи за ним статус об'єкту, що страждає.

У протилежному випадку [1, с.25-27; 5, с.52-53], коли ідея безмежності, в сенсі її невизначеності, застосовується до іншого суб'єкта або поняття, що визначається як інший суб'єкт, наприклад, бог, природа, матерія, закон, істина і тощо, зміна статусу суб'єкта впливу на об'єкт впливу є основою виправдання злочину. Злочинець апелює до своєї об'єктності, що страждає, формульованої у вигляді обставин непереборної сили, афекту або іншого стану неосудності.

Приведені різноспрямовані каузо-моделі злочину є солипсичними. Перша з них відповідає класичному (суб'єктивістському) типу соліпсизму, згідно з яким субстанціональним суб'єктом, що породжує світ, є людина. Друга – некласичному (об'єктивістському) типу соліпсизму, згідно з яким субстанціональним суб'єктом, що породжує світ, є не людина, а предмет, явище, поняття, фантастичний персонаж.

При цьому очевидно, що суб'єктивістський тип солипсичної каузо-моделі злочину описує мотиваційні підстави злочинів активного характеру (фізичне і моральне насильство, крадіжки, шахрайство). А об'єктивістський тип тієї ж моделі – описує мотиваційні підстави злочинів пасивного характеру (необережність, халатність, співучасть під тиском).

Оскільки в основі солипсичної каузо-моделі злочину лежить категоріальний ряд, що генерує насильство, обумовлює світоглядні установки людини, остільки дослідження висловлювань останньої в контексті її онтологічних уявлень дозволяє виявляти солипсичну мотиваційну основу злочину, відстежувати напрямок та динаміку її розвитку, що, у свою чергу, дозволяє коригувати вказані онтологічні уявлення, очищуючи їх від складових, що генерують насильство.

Для профілактики злочинів також доцільно усувати солипсичний характер онтологічних уявлень людини, замінюючи двоелементну онтологічну конструкцію, що породжує вплив «суб'єкт – об'єкт» і конфліктне протистояння «суб'єкт – інший суб'єкт», трьохелементною онтологічною конструкцією спільно-узгодженого впливу «суб'єкт – об'єкт – інший суб'єкт» [4, с.161].

1. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследования преступлений. Учебное пособие – М.: Юристъ, 1996, – 336 с.

2. Бачинин В.А. Философия права и преступления. Худож.-оформитель Д.Гапчинский. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.

3. Бондаренко С.В. Критика насилля в сучасній онтології // Вісник Міжнародного дослідницького центру: «Людина: мова, культура, пізнання»: Щокварт. науков. журнал. – 2009. – Том 22 (3). – С.9 – 17.

4. Бондаренко С.В. Повернення онтології до людського досвіду особистого буття // Наука 2009: зб. праць за матеріалами звітної наук.-практ. конф., 28-29 квіт. 2009 р. / М-во освіти і науки України / наук. ред. О.М.Холод. – Кривий Ріг: РВВ ПНЗ «ІДА», 2009. – С.159 – 164.

5. Еникеев М. И. Юридическая психология. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – 256 с.