Доктор філософських наук, доцент кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна, викладач Інституту релігійних наук ім. св. Томи Аквінського (Київ).
Володар премії Фонду Темплтона за курс лекцій «Наука і богослов'я» (The Science and Religion Course Program of Center for Theology and the Natural Sciences (CTNS, USA).
Докторська дисертація: «Присутність Іншого і подяка» (2018). Автор книг: «Життя для мене - Христос. Митрополит Антоній Сурожський»(2015), «Океан Таємниці»(2019).
Моя перша зустріч з Александ Філоненко була чистою випадковістю - я натрапив на відео «Мимохідь: Таємниця ніжності» з його інтерв'ю на YouTube каналі «Otium Academy».
Настільки прямі і відкриті міркування про ніжність в контексті пошуку Бога, спроби Його зрозуміти і вибудувати з Ним стосунки були для мене повною несподіванкою. Це було зіткненням з чимось немислимим і у той же час давно бажаним і пошукуваним.
Так почалося моє знайомство з цією цікавою і різнобічною людиною - фізиком, філософом, теологом. Знайомство, яке привело мене до відкриття інших цікавих людей, що вплинули на мою подальшу долю.
Розуміння унікальності стилю викладу ним матеріалу прийшло не одразу. Повненький, безформний, часто занадто просто одягнений, постійно стрибає з теми на тему, розповідаючи історії зі свого або чужого життя, - все це може дратувати. Але тільки в тому випадку, якщо слухач не чує мовця та упускає найголовніше.
По-перше, він завжди повертається у русло теми лекції. Що б він не говорив, яку б сюжетну петлю він не робив, - це має відношення і впливає на розуміння головної лініі розповіді. Він немов намагається втиснути в вузьку щілину теми лекції всесвіт пов'язаних з нею епохою, долями людей, їх ідей та контексту прийнятих ними рішень - накреслити всю картину мінімальними засобами широких мазків і важливих деталей.
По-друге, він завжди іронізує на свій рахунок, своєї історії, мотивів і форми. Він знає і розуміє, хто він і як виглядає перед слухачами, і не боїться себе. Ця сміливість підкуповує, робить його близьким, майже рідним.
Тому його цікаво слухати і багато що відкривається з несподіваного боку.
Але при цьому варто робити нотатки, щоб не загубитися у петлях його сюжетних поворотів і не залишитися у підсумку лише з легким запамороченням і невиразними спогадами почутого.
Велика удача побачити подібне. Такого не побачиш, про це не розмовляють і намагаються не помічати. Можливо, подібне декласує філософа як лектора. Але не в його випадку. Він вище поняття класу.
Те, що сталося на лекції, колись пережив і я сам під час інтерв'ю. Коли, розповідаючи про щось важливе для себе, що чимось чіпляє всю глибину твого переживання обговорюваного, ти береш настільки емоційно високу ноту, що далі немає сил говорити і хочеться лише розплакатись від зіткнення з невимовним великим - стражданням, мужністю, коханням, красою.
Саме це і сталося, коли Олександр розповідав, як Данте Аліг'єрі переживав смерть Беатріче Портінарі. Підвищився голос. Посмішка прихованої незручності. Лиш ледве помітна мить у повороті голови. І ось він знову з нами. Такий же легкий, цікавий і живий.
Всього лише жест. Пара секунд. І вчинок - так саме вчинок - філософа, викладача, який показав нам, що значить бути людиною і жити тим, про що говориш..
Доктор філософських наук, доцент кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна, викладач Інституту релігійних наук ім. св. Томи Аквінського (Київ).
Володар премії Фонду Темплтона за курс лекцій «Наука і богослов'я» (The Science and Religion Course Program of Center for Theology and the Natural Sciences (CTNS, USA).
Докторська дисертація: «Присутність Іншого і подяка» (2018). Автор книг: «Життя для мене - Христос. Митрополит Антоній Сурожський»(2015), «Океан Таємниці»(2019).
см.фото